Привіт, чорно-білий!
Пишу тобі з Іловайська. П’ять днів назад ми увійшли в це місто. Тут дуже спекотно. На нудьгу не вистачає часу.
Позавчора зустрічав твого родича. Він стояв, присипаний пилюкою, у покинутому будинку. Я підійшов та привітався. Вдалося трохи розговоритись. Він постійно скаржився на скруту й безвихідь. Кинутий напризволяще… Війна не залишила вибору інакше, як довіритися на ласку долі.
Голос у нього був уже важкий та хриплий, а вигляд мав хворобливий через постійні струси від артилерійських обстрілів. Я запропонував допомогу. Сказав, що зможу підлікувати. Своїм виглядом та німим мовчанням він дав зрозуміти — не варто.
Коли я покидав будинок, в голові промайнула думка: ця зустріч була остання.
Наступного дня його вбили: артилерійський снаряд влучив у той будинок. Ізсередини вилетіла хмара пилу. Передсмертний крик чувся дуже виразно. На це було важко дивитись. Я картав себе через те, що ніяк не зміг допомогти.
Ти завжди був проти того, щоб я воював. Не діло це для піаніста. Але я зробив усе навпаки. Не міг сидіти вдома, коли ворог почав з’їдати наші території.
Ти завжди переживаєш через те, щоб мені не пошкодило пальці. Це даремно. Я їх сильно бережу.
Ти завжди боїшся, щоб я не втратив слух. Я ж обрав музично-небезпечну спеціальність – гранатометник.
Не бійся! На щастя, в нас є затички до вух. Вони бережуть від вибухових хвиль та звукових пошкоджень.
Повір, я цілий та здоровий.
Знаю, що вже довго не бачились. Наші розмови постійно грають у моїй голові. Я тебе не забуваю, мій друже. При зустрічі обов’язково вдосталь наговоримось. Чекаю цього з нетерпінням!
Іловайськ. 22 серпня 2014 року
Опубліковано на ресурсі “Новинарня” – “Лист фортепіано”