Полковник
Не те щоби телесеанси входили у щоденну програму, телевізор просто був у кімнаті і практично не вимикався. Там же була стара груба та обгорілий чайник.
Поки грієш воду, шукаєш інгредієнти для чаювання-кавування, компонуєш бутерброд, мимоволі чуєш кілька уривків з ефіру. Того разу моя підготовка до вечірньої кави збіглася з випуском новин.
Буденний голос повідомляв, що за попередню добу в зоні проведення антитерористичної операції стільки-то військових поранено, стільки-то загинули.
Коли повідомляли про кількість обстрілів за добу, я намагався у тризначному числі вловити якийсь знак. Чи наші короткі повідомлення «у такому-то місці лягла касета граду» стають статистичною одиницею чи губляться у радіохвилях та журналах чергувань…
Сюжет змінився.
«У Кіровограді прощалися з… — щоденність таких новин притупила їх сприйняття, — … який загинув у районі Маріуполя».
Автоматично переводжу погляд на телевізор — раптом хто знайомий.
***
— Я Спрут. Хлопці, покажіть хтось, що і де тут у вас, — звернувся старший чоловік, який привіз на позицію снайперську групу.
— Давай я, — сказав, і ми разом полізли по козячій стежці до спостережного пункту, видовбаного у гранітному пагорбі.
Заповзли на хребет.
— Тільки не висовуйся дуже, тут пострілюють. Дивись, там у сосняку у сепарів бліндажик. Отам на узліссі спостережник. Є ще один на краю села, он там. До нашого приїзду вони по бережку гуляли, зараз уже обережніші, але потрошку викурюємо.
Коли ми спустились, Спрут шарпнув блискавку на куртці. Під нею трохи вище сонячного сплетіння показались три зірки.
Незручно вийшло, подумав я. Полковник, а я йому «не висовуйся». Ще й на ти.
А він нічого, наче все так і має бути.
Увечері я перепитав про нього снайперів
— Насправді він дуже класний. Полазити з нами ніколи не проти, через фігню не напрягає, — кращі характеристики заледве коли давались.
За кілька днів він знову приїхав до нас на позицію.
Двері трохи пошарпаного джипу відкрились, він вийшов із переламаною через передпліччя мисливською рушницею.
У салоні пара щойно підстрілених фазанів.
Якісь звичайні запитання:
— Як у вас? Тихо? Щось цікаве бачили?
Спрут запам’ятався саме таким — у чистому камуфляжі, з рушницею, фазанами в салоні та зірками під курткою.
***
…Рівний дикторський голос перераховував заслуги загиблого. Капітан першого рангу. Командир морського центру спеціальних операцій. Учасник війни в Афганістані — у 80-х у радянській армії, у нульових з місією НАТО.
А я йому «не висовуйся, тут пострілюють». Ніяково стало за тодішню дитячу браваду.
— Виконуючи бойове завдання, група потрапила під мінометний обстріл… помер від осколкового поранення, закривши собою бійців, — на фоні похоронної процесії промовив рівний дикторський голос. — Тепер до новин політики…
Матеріал опубліковано на ресурсі “Громадське” – Олексій Бешуля “Полковник Спрут. Спецпроект”